23 вересня 2011 р.

Огляд Закону України «Про безоплатну правову допомогу»


Статтею 59 КонституціїУкраїни кожному гарантовано право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом ця допомога надається безоплатно.

Верховною Радою України 02 червня 2011 року прийнято Закон України «Про безоплатну правову допомогу», який набрав чинності 09 липня 2011 року.

Новоприйнятий Закон розкриває зміст права на правову допомогу, порядок його реалізації, визначає поняття безоплатної правової допомоги, підстави та порядок її надання.

Загалом, необхідність прийняття даного закону для реалізації конституційної норми зумовлена також рекомендаціями Парламентської Асамблеї Ради Європи, викладеними у підпункті 13.13 Резолюції ПАРЄ №1466 (2005) та підпункті 7.2.5 Резолюції ПАРЄ №1755  (2010).
Запровадження інституту безоплатної правової допомоги у відповідності до стандартів Ради Європи та практики Європейського Суду з прав людини ПАРЄ розцінює як важливий інструмент покращення доступу до правосуддя.

Нагадаємо, що ще у 2008 році розпорядженням Кабінету міністрів України №1072-р від 06 серпня 2008 року «Прозатвердження заходів щодо виконання у 2008 році плану дій Україна - ЄС» на Міністерство юстиції України було покладено обов’язок щодо формування системи надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до положень ст.1 Закону «Про безоплатну правову допомогу» безоплатна правова допомога - правова допомога (надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення), що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.
Під правовими послугами Закон розуміє надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. (ст.1).

Закон вводить поняття первинної та вторинної безоплатної правової допомоги.

Безоплатна первинна правова допомога це вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг: надання правової інформації; надання консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. (ст.7).

Безоплатну первинну правову допомогу надають органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; фізичні та юридичні особи приватного права та спеціалізовані установи усім особам, які перебувають під юрисдикцією України. (ст.ст.8-9).

Безоплатна вторинна правова допомога це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, включає такі види правових послуг: захист від обвинувачення; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. (ст.13).

Суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору. (ст.15).

З аналізу ст.ст.17, 21-22 Закону бачимо, що положення останнього звужують коло суб’єктів, які можуть надавати вторинну правову допомогу у кримінальному судочинстві та на досудовому слідстві, обмежуючи таких адвокатами.
Вважаємо, що таке коло суб’єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні не узгоджується з позицією Конституційного Суду України, викладеній у рішенні усправі № 1-17/2000 від 16.11.2000 року (справа про право вільного вибору захисника), відповідно до якого право на вибір захисника своїх прав включає у себе і право обирати захисником особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, тобто КСУ не обмежує коло захисників адвокатами.

Відзначимо, що Закон не передбачає порядку, за яким суб’єкт права на безоплатну вторинну правову допомогу брав би участь у виборі адвоката (захисника), який захищатиме інтереси та права такого. Це, на нашу думку, не цілком узгоджується з положенням ст. 59 Конституції України, відповідно до якого «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав».

Згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону Міністерство юстиції України до 1 січня 2013 року повинно утворити центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги при головних управліннях юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Фактично, з 09 липня 2011 року – з набуттям чинності Закону – для усіх стала доступною система безоплатної первинної правової допомоги. Система безоплатної вторинної правової допомоги запроваджуватиметься поетапно, починаючи з моменту утворення центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги до січня 2017 року. 

За матеріалами ЕДЦ "Правова Аналітика"


0 коммент.:

Дописати коментар